1. Головна
  2. /
  3. ПЕДАГОГАМ

ПЕДАГОГАМ

Як підтримати людину у стресі: два простих кроки

Техніка релаксації Джейкобсона – зняття стресу та розслаблення

Як зрозуміти, що мені потрібна допомога

Чому діти не бажають відвідувати навчальний заклад?

Останнім часом стала актуальною проблема відсутності в дитини мотивації до навчання.

    І, якщо раніше це стосувалося здебільшого підлітків (у зв’язку з перехідним періодом), то зараз навіть малюки в початковій школі не мають бажання ходити до школи.

    Вирішення проблеми починається зі з’ясування причин, адже поведінка дитини завжди має під собою якісь підстави.

    1. ПЕРЕВТОМА

    Дитячий організм ще не може витримувати великі навантаження. А батьки, в гонитві за навчальним результатом, часто забувають про це, і поспішають записати дитину зразу на кілька секцій і додаткових курсів.

    Тому, якщо в дитини погіршилася успішність і вона відмовляється вчитися, насамперед з’ясуйте, чи не є навантаження в школі і поза нею надмірним для вашої дитини, чи немає в неї ознак перевтоми (млявість, дратівливість, погіршення апетиту, порушення сну, часті хвороби).

    2. СТРАХИ  

    Найчастіше школярі бояться:

  • конкретного вчителя;
  • авторитарних батьків;
  • конкретних однокласників, які дражнять дитину;
  • проявити неуспішність (якщо дитина пропустила попередній матеріал чи не має базових знань);
  • зробити помилку;
  • йти в туалет у школі (дітям легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому).

  3. ВНУТРІШНІ ПРИЧИНИ втрати в дитини навчальної мотивації. Вона може:

  • розчаруватися в тому, що може бути «успішною»;
  • не вірити в себе;
  • привертати увагу неуспішністю;
  • не бачити сенсу в тому, що робить;
  • важко адаптуватися до групи (якщо дитина інтровертного типу);
  • ревнувати до старшого-молодшого брата-сестри.

    4. НЕГОТОВНІСТЬ ДО НАВЧАННЯ

    Дуже часто дитина втрачає інтерес до навчання, коли її рано віддають до школи, не враховуючи її потреби, можливості сприймати і засвоювати інформацію, фізичний розвиток і ту ж таки здорову мотивацію.

    Якщо дитина ще й не відвідувала дитячого садка, то в неї може бути несформована довільна поведінка, яка дає можливість враховувати думку іншого, дотримуватися правил, жити в колективі.

    5. НЕВІДПОВІДНІСТЬ НАВЧАЛЬНИХ МЕТОДІВ ПОТРЕБАМ СУЧАСНОЇ ДИТИНИ

    У світі сучасних технологій вчителю дуже важко залишатися цікавим для дитини. Адже вона має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання. Тому завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку.   

    6. КРИТИКА ДІЙ ДИТИНИ

    Якщо батьки або вчитель (через некомпетентність, безтактність, упередження) негативно оцінюють діяльність школяра, інтерес до цього заняття в дитини пропадає. Це можуть бути фрази на кшталт:

  • «Ой, що це ти тут „накарлякав“?»;
  • «Не роби цього, однаково в тебе не вийде»,
  • «Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди…»;
  • «Краще це зроблю я».

    До слова, часто критика супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не разом із дитиною, а замість неї. Відповідно, дитина сприймає таку поведінку, як сигнал — «Ти сам не впораєшся, ти не здатен, покинь це!». Хіба в таких умовах може сформуватися здорова мотивація?

    7. КОНФЛІКТИ В РОДИНІ

    Діти, в чиїх сім’ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також не дуже хочуть вчитися. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагодження конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання.

  • Оскільки абстрагуватися від такої ситуації дитині дуже складно, вона реагує на стрес зниженням усіх форм активності, в тому числі й навчальної.

   8. ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ДИТИНИ

   Діти з низькою навчальною мотивацією часто живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків, де мама і тато дають суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань.

   У таких сім’ях в дитини відсутній режим дня, немає чіткої організації побуту, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, а критерії успішності змінюються залежно від настрою батьків чи інших членів родини.

    9. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ШКОЛИ

    Критичні фрази про школу, негативна оцінка батьками вчителя, навчальних предметів і шкільних подій зовсім не сприяють формуванню шанобливого ставлення до школи.

    10. НАДМІРНА ОПІКА

    Знецінюючи вольові прагнення дитини, не даючи їй можливості проявляти самостійність, батьки можуть викликати апатію дитини й повне небажання вчитися. Школяр взагалі може відмовитися робити щось самостійно, без постійних підказок мами та сидіння поряд, поки всі уроки не будуть зроблені.


Майстер клас з елементами тренінгу для педагогів

«Вирішуємо конфлікти та будуємо мир навколо себе»

Майстер клас з елементами тренінгу для педагогів «Вирішуємо конфлікти та будуємо мир навколо себе» відбувся 26 березня 2021 року. Головною метою було ознайомити  та розширити уявлення педагогів про кон­флікт, про стилі реагування в конфліктних ситуаціях; формування навички й уміння при­ймати правильні рішення в конфліктних ситуаціях та конструктивної взаємодії з іншими.

У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Одними з принципів вирішення конфлікту мирним шляхом є миротворчість та миробудування. Миротворчість або примирення – це процес припинення конфлікту за допомогою переговорів або посередництва. Доброзичливість людей один до одного може допомогти не лише у вирішенні конфлікту а й запобігти  його  виникненню. 


Просвітницьке заняття з елементами тренінгу

Стрес в житті людини та психологічна рівновага”.

22 березня 2021 року було проведене просвітницьке заняття з елементами тренінгу на тему: “Стрес в житті людини те психологічна рівновага”. Метою тренінгу було ознайомлення вчителів із поняттям стресу, його ознаками;дослідити стресові фактори в житті людини та знайти шляхи зменшення  їх негативного впливу; оказати важливість почуття здорового егоїзму, розвивати навички самоаналізу.

Шкільне середовище – динамічне, емоційно насичене, а часом й  емоційно напружене середовище. Професія вчителя – одна із найбільш „нервових” і належить до категорії „групи ризику”. Кожному з нас на цьому нелегкому шляху потрібна допомога.

Професія вчителя вважається однією з психологічно напружених і виснажливих. І на це є причини: комунікаційне навантаження, величезне емоційне напруження, поява певних «професійних деформації», соціальна незахищеність, часто складний психологічний клімат у колективі, тривале перебування на ногах…    Як наслідок, за відсутності додаткової роботи над собою, без створення певних компенсаторних механізмів, простежується неминуче збільшення психосоматичних захворювань, на основі яких розвиваються всі інші.


Тривожні розлади в дітей: коли емоції шкодять

Як допомогти дитині, яка страждає на тривожні розлади

Щоб полегшити тривогу в дитини, дотримуйтеся рекомендацій:

  • виявляйте співчуття. Прислухайтеся до почуттів дитини, поважайте їх. Це допоможе дитині впоратися з тривогою. Не заохочуйте й не підсилюйте неприємні почуття;
  • зберігайте спокій, коли дитину щось турбує. Навчіть її технік розслаблення, щоб вона могла їх використовувати під час нападів тривоги;
  • заохочуйте дитину говорити про її почуття, ставити запитання, висловлювати страхи. Слухайте її, не засуджуючи. Дайте їй зрозуміти, що вона завжди може поділитися своїми емоціями;
  • не критикуйте дитину за скоєні помилки, бо це тільки посилить її тривогу;
  • намагайтеся підтримувати звичний розпорядок дня. Зміни хвилюватимуть дитину й викликатимуть у неї тривогу;
  • виявляйте гнучкість і знижуйте свої очікування від дитини, коли вона відчуває тривогу (наприклад, коли складає іспити, бере участь у змаганнях або виступає на сцені);
  • помічайте маленькі досягнення дитини. Наприклад, якщо ваша сором’язлива дитина пішла на вечірку до однокласника і не відчувала при цьому тривоги, похваліть її за це;
  • не ставте дитині нав’язливих питань, не кажіть про речі, які можуть викликати в неї напад тривоги;
  • якщо дитина стала свідком негативної ситуації, можливо, у майбутньому вона відчуватиме тривогу. Переконайте її, що вона у безпеці і що все буде добре.

Симптоми професійного «вигорання» педагогів

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Психофізичні симптоми:

– почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); 

– відчуття емоційного і фізичного виснаження;

– зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); 

– загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); 

– часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; 

– різка втрата чи різке збільшення ваги; 

– повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 

– постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; 

– задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; 

– помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. 

Соціально-психологічні симптоми:

– байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

– підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); 

– постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); 

– почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); 

– почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; 

– загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). 

 Поведінкові симптоми: 

– відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; 

– співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); 

– незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; 

– керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; 

– відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; 

– невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; 

– дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; 

– зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 


Сутність поняття ”обдарованість” та її характерні риси

Обдарованість – це значне в порівнянні з віковими нормами випередження в розумовому розвитку або виключному розвитку спеціальним здібностей (музичних, художніх, спортивних та інш.). Обдарованість дітей може бути встановлена та вивчена тільки у процесі навчання та виховання, в ході виконання дитиною будь-якої змістовної діяльності. Прояв розумової обдарованості у дитини пов’язаний з надзвичайними можливостями дитячих років життя.

Показники творчої обдарованості учнів.

Учень як особистість:
1. Стійка, підвищена потреба в самоактуалізації, вияві себе, самоствердженні.
2. Наявність особистої думки.
3. Інтелектуальна незалежність, зневажливе ставлення до стереотипів, авторитетів. Потреба чинити опір шаблону, нав’язаному стилю діяльності.
4. Високе самоставлення, самооцінка, потреба мати свій ”Я – образ”.
5. Схильність до гри, почуття гумору, дотепність.
6. Оригінальність.
7. Імпульсивність, поривчастість.
8. Широта інтересів. Інтерес до філософських питань.
9. Повна відсутність поваги до проторених шляхів.
10. Прагнення самостійно подолати труднощі, які виникли.
11. Постійне прагнення поліпшувати якість своєї продукції, вимогливість до себе.
12. Завзяття й наполегливість думки. Термін невідступно думати про певний предмет.
13. Потреба в серйозній внутрішній роботі, створенні своєї індивідуальності, духовному зростанню.


Особливості роботи вчителя з гіперактивними учнями середнього шкільного віку

Поведінка дітей з синдромом дефіциту уваги — постійне джерело стресу й складних переживань для самої дитини, її сім’ї, учителів й однокласників. Саме тому останнім часом проблема ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш обговорюваною серед педагогів і шкільних психологів і одним з найважливіших завдань сучасної школи є застосування продуктивних форм організації навчальної діяльності учнів.

Досить часто трапляється так, що в класі є учень, і добре, якщо він один, який своєю надмірною активністю може звести нанівець гарний урок навіть досвідченого педагога. Означена активність майже завжди не стосується теми заняття, і звичайні методи керування класом на такого учня не діють. Такі діти додають клопоту не тільки тим, що відволікають інших, відбирають «дорогоцінний час» на зауваження, але й створюють підвищену загрозу небезпеки праці решти учнів. Гіперактивні діти знаходять джерела стимуляції в різних ризикованих або збудливих ситуаціях. Це їх підживлює та приносить задоволення і, крім того, привертає увагу дорослих. Подібні негативні прояви стимулюють учителів відшукувати продуктивні форми, методи і прийоми роботи, які б могли зацікавити дитину.

Людям із порушенням зору