Спеціалісти визначають суїцид (з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводять до смерті.
Стосовно дітей і підлітків психологи виділяють декілька груп ризику дітей, які схильні до суїциду.
Відмінники: до них пред’являють підвищені вимоги, а якщо вони не справляються із заданим «стандартом», то починають відчувати почуття невдоволеності собою, яке потім може перейти у депресивний стан. Також досить часто діти з підвищеними розумовими здібностями опиняються поза групою однолітків, які їх не приймають. Особливу увагу слід приділяти відмінникам, які навчаються в 5-6 та 9-10 класах.
До другої групи ризику належать діти, які різко знижують успіхи у навчальній діяльності, природно викликаючи таким чином нерозуміння та обурення батьків і вчителів.
До третьої групи входять діти, до яких висувають підвищені вимоги (наприклад, вчитися тільки на високі бали), справитися з якими вони не можуть, тому ще не мають певних навичок, умінь і здібностей.
Четверта група складається з дітей з підвищеною тривожністю і схильністю до депресії. В основному, це діти, у яких були родові травми, діти правопівкульного розвитку і діти, в оточенні яких були випадки або спроби самогубства. Особливу увагу на них слід звертати у період гормонального дозрівання.
Виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків сприяють певні фактори ризику. До них слід віднести
а) соціально-психологічні:
– серйозні проблеми у сім’ї, проблеми у спілкуванні з однолітками;
– смерть улюбленої або значущої людини;
– розрив стосунків з коханою людиною;
– проблеми з дисципліною або із законом;
– тиск, який здійснюється групою однолітків, передусім той, що пов’язаний із наслідуванням самопошкоджуючої поведінки інших;
– тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувала»;
– розчарування успіхами у навчальному закладі або невдачі у навчанні;
– високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (іспитів, зовнішнього незалежного оцінювання);
– погане економічне становище, фінансові проблеми;
– небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);
– зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом;
– серйозні тілесні хвороби;
– надзвичайні зовнішні ситуації та катастрофи;
б) негативні сімейні:
– психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші психічні захворювання);
– зловживання алкоголем, наркоманія або інші види асоціальної поведінки у сім’ї;
– насилля у сім’ї (особливо фізичне та сексуальне);
– нестача уваги і турботи про дітей у сім’ї, погані стосунки між членами сім’ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
– часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження та високий рівень агресивності у сім’ї;
– розлучення батьків, смерть одного з батьків;
– часті переїзди, зміна місця проживання сім’ї;
– надто низькі або високі очікування з боку батьків щодо дітей;
– авторитарність батьків;
– відсутність у батьків часу і недостатня увага до дітей, нездатність підлітків протистояти дистресу та негативному впливові оточуючої дійсності;
в) деякі риси особистості підлітка:
– нестабільність настрою або його надмірна мінливість;
– агресивна поведінка, злість;
– антисоціальна поведінка;
– схильність до демонстративної поведінки;
– високий рівень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;
– дратівливість;
– ригідність мислення;
– погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);
– нездатність до реальної оцінки дійсності;
– тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;
– надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;
– надмірна самовпевненість;
– почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування, відторгнення або демонстративної поведінки щодо друзів, однолітків або дорослих;
– складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків тощо.
Аналіз підліткових та юнацьких суїцидів засвідчує, що найчастішими мотивами самогубств у підлітків є невдале кохання, образи оточуючих, особисто-сімейні конфлікти, страх перед кримінальною відповідальністю, покаранням чи ганьбою, складнощі у навчанні.
До поведінкових ознак суїцидальної загрози відносять:
– будь-які раптові зміни у поведінці і настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
– схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
– надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
– відвідування лікаря без очевидної необхідності;
– розлучення з дорогими речами або грошима;
– придбання засобів скоєння суїциду;
– підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до смерті;
– нехтування зовнішнім виглядом;
– багаторазове звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;
– повторне прослуховування сумної музики та пісень;
– нестача життєвої активності;
– самоізоляція від родини та знайомих;
– більше споживання алкогольних та наркотичних речовин;
– зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
– збільшення або втрата апетиту;
– млявість та апатія;
– неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
– уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
– раптове впорядкування своїх справ;
– наявні суїцидальні спроби;
– почуття провини, докори на свою адресу, низька самооцінка;
– втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, роботи або школи;
– невизначені плани на майбутнє;
– прагнення того, щоб інші залишили у спокої, присутність інших викликає роздратування.
Серед словесних ознак суїцидальної поведінки найпоширенішими є:
– діти часто говорять про свій душевний стан: «Я вирішив покінчити з собою», «В наступний понеділок мене вже не буде серед живих», «Краще померти», «Пожив і досить», «Ненавиджу своє життя», «Один вихід – померти», «Більше ти мене не побачиш», «Тобі більше не доведеться хвилюватися за мене», «Я більше не буду ні для кого проблемою».
– розмови або жарти щодо бажання померти;
– діти проявляють нездорову зацікавленість питаннями смерті.
Серед ситуаційнихпроявів спостерігаються наступні:
– соціальна ізоляція;
– підліток живе у нестабільному стані (серйозна криза у сім’ї);
– відчуває себе жертвою насильства (фізичного, сексуального, емоційного);
– була спроба суїциду раніше;
– має схильність до самогубства.
Основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція – запобігання суїциду, яке полягає у здатності визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу.
Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог може звернути увагу медичного працівника, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину.
При проявах суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати бесіду, в якій можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного психолога, психотерапевта чи до інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне звернення (педагога та учня) до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно може не звернутися до фахівця.
Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж, підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: що є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії здійснюють люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому проявляється психологічна допомога тощо.
Фактори захисту (антисуїцидальні фактори особистості) – це сформовані позитивні життєві установки, життєва позиція, комплекс особистих факторів і психологічні особливості людини, а також душевні переживання, які перешкоджають здійсненню суїцидальних намірів. До них відносяться:
– емоційна прихильність до значимих близьких і рідних;
– почуття обов’язку;
– концентрація уваги на стані власного здоров’я, страх причинити собі фізичну шкоду;
– врахування суспільної думки та уникнення осуду з боку оточуючих, неприйняття суїцидальних моделей поведінки;
– переконання про невикористані життєві можливості;
– наявність життєвих, творчих, сімейних та інших планів, задумів;
– наявність духовних, моральних та естетичних критеріїв мислення;
– психологічна гнучкість та адаптованість, вміння компенсувати негативні особистісні переживання, використовувати методи зняття психічної напруги;
– наявність актуальних життєвих цінностей, цілей;
– прояв інтересу до життя;
– прихильність до рідних, близьких людей, ступінь значущості стосунків з ними;
– планування свого майбутнього та перспектив життя.
Чим більшою кількістю антисуїцидальних, життєстверджуючих факторів володітиме підліток, чим сильнішим буде його «психологічний захист» та внутрішня впевненість у собі, тим міцнішим буде його антисуїцидальний бар’єр. Саме на формування життєстверджуючих факторів і має бути спрямована профілактична робота з попередження суїцидальної поведінки серед неповнолітніх у навчальному закладі.
До числа антисуїцидальних чинників належать усі чинники розвитку гармонійної, духовної особистості. Однак серед них слід виділити ті, що протистоять безпосередньо суїцидальним тенденціям, створюють особливий імунітет особистості. Ці чинники необхідно враховувати при проведенні профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх:
– формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв’язків із близькими, сім’єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість із людьми та суспільством;
– наявність таких рис особистості, як щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо;
– підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях;
– “інтелектуальний опір” смерті в усіх її видах, в тому числі і самогубству;
– піднесення цінності людини як вершини неперервного еволюційно-генетичного процесу і носія генетичного і культурного багатства людства і Всесвіту;
– піднесення цінності особистості як уособлення історико-культурного процесу;
– підвищення цінності життєвого шляху людини як невід’ємної складової історико-культурного процесу людства.
У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана.
