Кілька років тому Україна вже усунула з офіційного мовлення стигматизуюче визначення «інвалід». Але й досі, на жаль, трапляються «рецидиви» і в медіа, і в мовленні оточуючих. Знову й знову доводиться нагадувати: коли кажемо «інвалід», виходить, що на першому місці обмеження чи діагноз. А коли кажемо «людина з інвалідністю», повертаємо єдино правильну й людяну послідовність: спочатку людина – потім обставини (у світі цей підхід давно відомий як person-first).
Побачити в людині людину – ніби очевидна потреба, але чомусь для багатьох складна на практиці. Утім коректна лексика потрібна не тому, що люди «надто чутливі». Вона потрібна тому, що мова має силу впливати на нашу власну оцінку й наші рішення. Слова буквально програмують нас і наші вчинки.
Мова – частина гідності обох сторін: і того, хто говорить, і того, про кого йдеться. 02 березня 2026 року Перша леді України Олена Зеленська в межах ініціативи «Безбар’єрність», яку патронує, взяла участь у презентації першого стандарту коректної безбар’єрної державної мови «Термінологія безбар’єрності».
Слід зазначити, що над її розробкою разом попрацювали фахівці з безбар’єрності, правники, мовознавці, експерти Ради Європи, ЮНЕСКО та проєкту «Відновлення для всіх» (RFA), що його фінансує уряд Канади та впроваджує Alinea International.
Документ уніфікує недискримінаційну лексику та визначає перелік слів, які мають бути виведені з офіційного вжитку. Натомість запроваджує 100 коректних термінів, що стосуються прав і можливостей людей з інвалідністю, нейровідмінністю, ветеранів і ветеранок, батьків із дітьми й усіх, хто стикається з упередженнями.
Затверджена термінологія стане обов’язковою для офіційної документації, правничої та наукової літератури, сфери освіти й урядування і рекомендована для медіа та комунікацій. Ознайомитися з новим стандартом і почати опановувати можна й на офіційному сайті Національної комісії зі стандартів державної мови.
Докладніше: https://bit.ly/3MZ3pk3
