Щороку 22 жовтня ми відзначаємо Всесвітній день людей з вадами мовлення. Це особливий день, коли вся планета замислюється про те, наскільки тендітною та складною може бути наша здатність до спілкування.
Для більшості з нас мова – це невидимий міст до світу. Але для мільйонів людей – дітей та дорослих – цей міст може мати бар’єри.
Коли комунікація стає викликом ? Проблеми з мовленням виникають з багатьох причин:
особливості розвитку у дітей, коли мовний апарат лише формується;
набуті стани – після інсультів, важких травм або, що особливо актуально зараз, після сильного психологічного та фізичного травмування, стресу.
Сьогодні, в умовах російсько-української війни, ця тема набуває трагічної гостроти. Мільйони українців пережили події, які впливають на центральну нервову систему, викликаючи стрес, тривогу та травматичний досвід. Як наслідок, можуть виникати порушення плавності мовлення, складнощі з підбором слів або навіть логоневроз (заїкання). Таким людям особливо потрібне наше розуміння.
Заїкання (логоневроз) – це не хвороба, а порушення плавності, ритму та організації мовлення, що вимагає величезної внутрішньої роботи. Це не впливає на інтелект чи здібності, але вимагає від людини титанічних зусиль щоразу, коли вона хоче висловити свою думку.
Генії та герої, які говорили попри все.
Історія знає безліч прикладів людей, які досить відомі, незважаючи на мовні виклики. Їхній досвід – це урок мужності та стійкості:
- Вінстон Черчилль (легендарний прем’єр-міністр),
- Ісаак Ньютон (геніальний вчений),
- Мерилін Монро, Брюс Вілліс та Ентоні Хопкінс (зірки Голлівуду).
Ці постаті довели: проблеми з мовленням не роблять людину менш здатною, сильною чи розумною. Вони лише підкреслюють, що іноді, щоб висловити ідею, потрібно більше часу і внутрішньої сили.
Наша відповідальність: безбар’єрне спілкування
Мета 22 жовтня – навчитися будувати безбар’єрне спілкування. Як психолог, я можу стверджувати: найбільший бар’єр, мимоволі, ми самі створюємо своєю неправильною реакцією.
Поради, щоб стати МАЙСТРОМ БЕЗБАР’ЄРНОГО СПІЛКУВАННЯ:
- Забудь про поспіх. Якщо співрозмовник заїкається або робить тривалі паузи, це нормально. Не завершуй його речення і не поспішай, дай йому час зібрати думки та сформулювати слова. Терпіння – це повага.
- Слухай зміст, а не форму. Зосередься на тому, що саме тобі говорять, а не на тому, як це вимовляється. Важлива ідея, а не швидкість її подачі.
- Уникай порад. Не кажи: «Не хвилюйся», «Говори повільніше». Ці поради лише підвищують тривогу. Поводься максимально природно.
- Сприймай це як норму. Комунікація – це двосторонній процес. Наша відкритість та спокій допомагають співрозмовнику почуватися в безпеці, що, своєю чергою, сприяє плавності його мовлення.
- Пам’ятайте: особливо зараз, коли стільки наших співгромадян потребують психологічної підтримки, повага до іншої людини та терпіння є ознаками справжньої української незламності та людяності. Наш голос має бути почутий, і наше завдання – бути гідними слухачами.
