З 4.01.2022 по 6.01.2022 тривав триденний тренінг для педагогів Бериславського опорного закладу загальної середньої освіти на тему: “Намалюй в душі сонце…” з метою здійснення профілактики професійного вигорання педагогічних працівників через відновлення внутрішніх емоційних та психологічних ресурсів. Педагоги ознайомилися з методами відновлення та регуляції власних психоемоційних станів. Розвивали самопізнання та саморозкриття особистості, вміння самозаспокоюватись.
«Професійне вигорання» педагога – це синдром фізичного та емоційного виснаження, який включає як розвиток негативної самооцінки й негативного ставлення до роботи, так і втрату розуміння та співчуття по відношенню до учнів.
До основних професійних стресорів педагогічної діяльності спеціалісти відносять: надмірно інтенсивне спілкування; високий ступінь відповідальності за інших людей; інформаційні перевантаження; екстремальні ситуації, які потребують негайного реагування.
Професійне нездоров’я вчителя залежить від багатьох факторів, на які він, на жаль, не здатен вплинути. До таких факторів відноситься феномен емоційного вигорання як результат невідповідності між особистістю та роботою, синдром фізичного й емоційного виснаження, який бере початок зі стресу міжособистісної взаємодії і включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, утрату розуміння та співчуття.
Емоційне вигорання — це синдром, що розвивається на основі неперервного впливу па людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.
Синдром вигорання включає в себе три основні складові: емоційну виснаженість; деперсоналізацію (цинізм); редукцію професійних досягнень.
Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою.
Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють.
Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.
Існує три стадії емоційного вигорання:
Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу. В залежності від характеру діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати три-п’ять років.
Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кіпця тижня, поява стійких соматичних симптомів (немає сил, енергії, особливо, в кінці тижня, головні болі по вечорах, «мертвий сон, без сновидінь», збільшення кількості простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина «заводиться», як кажуть, з півоберта, хоча раніше подібного вона за собою не помічала. Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаженою після гарного сну і навіть після вихідних. Тривалість даної стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років.
Третя стадія. Ознаки і симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу язв і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті і уваги, порушення сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна стадія — повне згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.
Природні способи саморегуляції:
1. Сміх, посмішка, гумор.
2. Роздуми про хороше і приємне.
3. Різні рухи типу підтягування і розслаблення м’язів.
4. Спостереження за пейзажем за вікном.
5. Розгляд квітів в приміщенні, фотографій, інших приємних або дорогих для людини речей.
6. Уявне звернення до вищих сил (Бога, Всесвіту, великій ідеї).
7. «Купання» (реальне або уявне) в сонячних променях.
8. Вдихання свіжого повітря.
9. Читання віршів.
10.Висловлювання похвали, компліментів кому-небудь просто так.
Способи, пов’язані з керуванням диханням.
Управління диханням – це ефективний засіб впливу на тонус м’язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (за участю м’язів живота) знижує збудливість нервових центрів, сприяє м’язовому розслабленню, тобто релаксації. Часто (грудне) дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервово-психічну напруженість.
Способи, пов’язані з управлінням тонусом м’язів, рухом.
Під впливом психічних навантажень виникають м’язові затиски, напруга. Вміння їх розслабити дозволяє зняти нервово-психічну напруженість, швидко відновити сили.
Способи, пов’язані з впливом слова.
Відомо, що «слово може вбити, слово може врятувати». Словесне вплив задіє свідомих механізм самонавіювання, йде безпосередній вплив на психофізіологічні функції організму. Формулювання самовнушений будуються у вигляді простих і коротких тверджень, з позитивною спрямованістю (без частки «не»).Самопрограмування (Саме сьогодні у мене все вийде).
